омочності власника щодо належного йому майна здійснюються ним незалежно від волі і бажання всіх інших осіб і обмежуються лише законом. Проте й власник на може здійснювати своє суб'єктивне право на шкоду іншим особам.
   Володіння означає фактичне перебування речі у господарюванні власника, можливість впливати на річ. Право володіння у суб'єктивному розумінні є закріплена у відповідних нормах права можливість фактичного володіння річчю: фізичного або господарського, оскільки однаково володіє річчю той, хто утримує її фізично, наприклад має книгу у портфелі, а також той, хто має змогу впливати на цю річ, наприклад власник житлового будинку не може володіти ним у фізичному розумінні, але він здійснює правомочність володіння в силу того, що має змогу впливати на цю річ за своїм інтересом.
   Цивільне законодавство передбачає володіння законне і незаконне. Якщо особа здійснює володіння на законних підставах, таке володіння визначається законним, або титуль-
   215
  
  
   ним. Титульне володіння передусім належить самому власнику майна. Проте як елемент інших майнових прав воно може належати також іншим особам, наприклад наймачу, орендатору при наймі чи оренді майна, комісіонеру при здійсненні договору комісії або охоронцю на підставі договору схову. Таке право може надаватися не лише на підставі договірних відносин (найму, комісії, підряду, схову тощо), а й у силу адміністративного акту (наприклад, відповідно до розпорядження органів опіки і піклування), воно може виникнути і на підставі прямої вказівки закону (якщо, наприклад, йдеться про знахідку, безхазяйне майно, бездоглядну худобу).
   Разом з тим право володіння власника відрізняється від права володіння інших осіб — титульних володільців, оскільки власник здійснює цю правомочність, як правило, у сукупності з іншими — правом користування

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>