ими законом строками позовної давності. Призначення останніх полягає не тільки в тому, щоб визнати існуючим, відновити суб'єктивне право або юридичний обов'язок або іншим способом захистити їх, а й забезпечити здійснення, реалізацію закладених у суб'єктивному праві можливостей і задовольнити інтерес управомоченого.
   У ст.71 ЦК позовна давність визначається як строк для захисту права за позовом особи, право якої порушене. Словосполучення «позовна давність», з одного боку, відображає зв'язок з формою захисту порушених прав (позов), а з другого — з тривалістю захисту права у часі (давність). Позовна форма
   203
  
  
   захисту цивільних прав є основною формою їхнього захисту у суді, арбітражному і третейському суді. І хоча закон говорить про строки позовної давності, останні застосовуються і до цивільно-правових вимог, які не оформляються у вигляді позову, наприклад, по справах окремого провадження, при деяких інших формах захисту (товариським судом, профспілкою тощо).
   За загальним правилом, норми про позовну давність поширюються на всі цивільні правовідношення, у тому числі й на ті, що виникли з участю держави як суб'єкта цивільних прав. Але у законі є й винятки з цього правила (ст.83 ЦК).
   По-перше, позовна давність не поширюється на вимоги вкладників про видачу вкладів, внесених в ощадний банк. Характер майнових відносин, які склалися між вкладником і банком, визначає принципове положення про те, що вклад або частина його підлягає видачі в будь-який час на першу вимогу вкладника, зрозуміло, з урахуванням годин роботи установи банку. Але пред'явлення такої вимоги не означає, що суб'єктивне право вкладника порушене і вимагає захисту. Навпаки, це один із звичайних, нормальних способів розпорядження вкладом. Проте, якщо з яких-небудь причин банк

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>