юридичних фактів цивільного права. Найчастіше їх відносять до подій, маючи на увазі закінчення часу (строку). Строк обмежує дію суб'єктивних прав і обов'язків у часі. Оскільки права і обов'язки найчастіше виникають з волі їхніх носіїв, то вольовий характер мають і строки, які обмежують їхню дію у часі. Конкретні строки здійснення і особливо захисту цивільних прав передбачаються нормою закону, але закон також
   196
  
  
   має вольовий характер як юридичний вираз державної волі. Строки, встановлені законом, стають обов'язковими для суб'єктів правовідношення або внаслідок того, що закон забороняє їхню зміну за угодою сторін (наприклад, строки позовної давності), або тому, що сторони не використали надану їм можливість визначати строк на свій розсуд (наприклад, збільшити гарантійний строк). Не викликає сумнівів вольовий характер строків, встановлюваних самими учасниками правовідносин або за рішенням суду, арбітражного суду чи іншого юрисдикційного органу.
   Як результат вольових і усвідомлених юридичних дій суб'єктів права строки мають на собі відбиток суб'єктивного, але, будучи встановленими, вони існують об'єктивно. У сфері цивільно-правових відносин юридичне значення має не закінчення часу взагалі, а закінчення певного строку, настання певного моменту. Перебіг і обчислення строків у цивільному праві відбуваються за правилами, встановленими з волі законодавця. Серед обставин, які впливають на перебіг строків позовної давності (зупинення, перерва), закон передбачає і вольові дії учасників правовідносин або державних органів:
   переведення на військовий стан Збройних Сил держави, у складі яких перебувають позивач або відповідач (ст.78 ЦК);
   пред'явлення позову у встановленому порядку або здійснення зобов'язаною особою дій, що свідчать про визнання боргу (ст.79 ЦК) тощо. Суд, арбітражний

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>