гають лише реальні «неодержані доходи». Розмір їх, як і розмір першого виду збитків, повинен довести кредитор.
   В юридичній літературі підкреслюється, що судово-арбітражні органи повинні з особливою ретельністю підходити до оцінки доказів, зв'язаних з вимогами про відшкодування збитків у формі упущеної користі. Якщо позов про відшкодування упущеної користі поданий організацією, необхідно вимагати таких бухгалтерських і інших документів, які з безспірністю підтверджують реальні можливість потерпілої організації одержати доходи, якби її права не були порушені несправним боржником. При поданні позову громадянину він теж повинний довести реальну можливість одержати упущену користь.
   Принцип повного відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань має загальне значення. Відступи від нього допускаються лише у випадках, прямо передбачених у законі.
   Наприклад, таку обмежену за обсягом відповідальність встановлено в усіх транспортних кодексах і статутах за втрату та пошкодження вантажу.
   Транспортна організація відшкодовує збитки лише у розмірі вартості втраченого нею вантажу, або у розмірі суми, на яку знизилася вартість вантажу у разі його пошкодження, а також
   194
  
  
   повертає провізну плату, якщо вона не входить у ціну втраченого вантажу, та вантажу, якого не вистачає.
   Отже, транспортна організація не тільки не відшкодовує неодержані внаслідок втрати вантажу доходи, але може бути не повністю відшкодована й позитивна шкода у майні. Всі витрати, зроблені клієнтом, збитки, які він поніс, за винятком вартості втраченого вантажу (та провізної плати у зазначеному вище випадку), або суми, на які знизилась вартість пошкодженого вантажу, відшкодуванню не підлягають. Обмежену за обсягом відповідальність передбачено законом і в деяких інших випадках.
   Розмір

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>