договірної шкоди) не бажає, щоб його контрагенту за договором або відповідно потерпілому було завдано шкоди.
   У практиці велике значення має питання щодо відмежування необережності від простого випадку.
   Необережність, як зазначалося, має місце у випадках, коли боржник або заподіювач позадоговірної шкоди не передбачає наслідків своєї протиправної поведінки, хоча повинен їх передбачати, або передбачає ці наслідки, але має намір їх відвернути, проте не робить для цього того, що повинен зробити, чого можна від нього вимагати.
   Виникають запитання: як визначити у кожному окремому випадку, що міг і повинен був передбачати боржник або заподіювач позадоговірної шкоди? Де та межа вимог, які ми вправі пред'явити до особи, а отже, де критерій, що дозволяє відрізняти необережність від випадку?
   У юридичній літературі це питання є спірним. На думку одних юристів (Б.С-Антімонов, А.А.Піонтковський, М.М.Агарков), у даному випадку має застосовувтись суб'єктивний масштаб відповідальності, інші (Г.Н Амфітіатров, С.М.Братусь, Д.М.Генкін, Л.А.Лунц, Г.К.Матвєєв, К.А.Флейшиць) висловлювалися за об'єктивний масштаб відповідальності.
   Прихильники суб'єктивного масштабу вважали, що у кожному окремому випадку слід вивчати суб'єктивні можливості даної особи, не користуючись якимсь зразком для порівняння. Прихильники об'єктивного масштабу стверджують, що поведінку особи необхідно порівнювати з тим, як би поводила себе людина, яка береться за зразок. Поведінка останньої і приймається за масштаб при вирішенні питання про відповідальність.
   На нашу думку, було б не правильно відмовитись від будь-якого об'єктивного критерію масштабу. Кожного разу, коли судді доводиться вирішувати питання, чи належним чином поводила себе дана особа, у нього обов'язково виникає уявлення про належну поведінку у даних конкретних

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>