ру, користування матеріальними та духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообороту. Отже, перший елемент суб'єктивного права — це правомочність суб'єкта щодо своїх правомірних дій;
   б) можливості вимагати відповідної поведінки від інших зобов'язаних осіб — правомочність на чужі дії;
   в) можливості застосування уповноваженою особою засобів правоохоронного характеру, якщо інші особи не виконують своїх обов'язків щодо неї, — правомочність на захист перших двох правомочностей.
   Таким чином, суб'єктивне цивільне право — це вид і міра дозволеної поведінки уповноваженої особи, здійснення якої забезпечується виконанням обов'язків іншими особами. Виконання обов'язків — неодмінна умова здійснення суб'єктивного права. Зв'язок між суб'єктивним правом і суб'єктивним обов'язком є нерозривним. Він втілюється у цивільному правовідношенні між уповноваженою (уповноваженими) і зобов'язаною (зобов'язаними) особами. Якщо зобов'язана особа не вчиняє певної дії або не утримується від неї, то уповноважена вправі скористатися засобами правоохоронного характеру.
   175
  
  
  
   Отже, право на захист — одна з правомочностей суб'єктивного цивільного права. Саме ця обставина зумовлює поняття і зміст права на захист. Це є вид і міра можливої (дозволеної) поведінки, спрямованої на використання правоохоронних можливостей. Зміст і характер правоохоронних можливостей залежать від характеру порушення суб'єктивного права.
   Так, у разі невиконання зобов'язаною особою певної роботи уповноважена вправі виконати цю роботу за її рахунок (ст. 208 ЦК України). За змістом право на захист складається з можливостей, здатних забезпечити здійснення суб'єктивного права: звернення до державних і громадських органів з вимогою застосувати до правопорушника засобів державного примусу; самозахист цивільних прав;

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>