ння збитків, завданих неналежним виконанням, не звільняють боржника від виконання зобов'язання у натурі, крім випадків, коли планове завдання, на якому грунтується зобов'язання між організаціями, втратило силу.
   Отже, неустойка є дійовим засобом у боротьбі за реальне виконання зобов'язань, зміцнення договірної дисципліни. Як правило включення умови про неустойку в договори між організаціями є обов'язковим.
   У спеціальних нормативних актах, що регулюють договірні відносини між організаціями, надзвичайно детально регламентується відповідальність сторін у формі сплати неустойки за порушення договорів: передбачається, за яких умов і в якому розмірі сплачується неустойка (штраф, пеня). При цьому не допускається угода сторін, які укладають той чи інший господарський договір, не тільки про звільнення про відповідальність, а й навіть про її обмеження за невиконання або неналежне виконання договору, якщо розмір відповідальності встановлено діючим законодавством. Проте сторони можуть домовитись про підвищення розміру санкцій за порушення умов договору, встановлених діючим законодавством; можуть передбачити у договорі санкції за невиконання таких обов'язків, за порушення яких санкції законом не передбачені.
   Угода про неустойку в усіх випадках повинна бути укладена у письмовій формі незалежно від суми неустойки та форми основного договору. Недодержання письмової форми угоди про неустойку тягне її недійсність (ст.180 ЦК України).
   Існує кілька видів неустойки. Залежно від підстави виникнення зобов'язання сплатити неустойку вона буває законною і договірною.
   Якщо обов'язок однієї особи сплатити другій неустойку випливає безпосередньо із закону — це законна неустойка, наприклад штраф, який сплачується залізницею та вантажовід-правниками відповідно до ст. 144 Статуту залізниць за невиконання

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>