немає представництва. Повноваження представника можуть визначатися самою особою, яку представляють, при добровільному представництві, а при обов'язковому представництві повноваження визнача-ються законом чи адміністративним актом. ' Повноваження представника — це особливе право. Цьому. праву не протистоїть конкретний обов'язок якої-небудь особи — ні особи, яку представляють, ні третіх осіб.
   Право представника має деяку подібність до правоздатності. Але суттєва відмінність цього права від правоздатності полягає в тому, що таке право у представника виникає переважно на підставі певних фактів: видачі довіреності, укладання договору доручення, призначення продавцем, касиром, юрисконсультом. Що стосується правоздатності, то вона завжди визначається законом. Характерною ознакою повноважень представника є те, що вони завжди звернені до третьої особи, а не до особи, яку представляють. Особа, яку представляють, не є зобов'язаною особою перед представником, тому що нерідко особа, яку представляють, є недієздатною, наприклад, при обов'язковім (законнім) представництві батьків, усиновителів, опікунів. Закон, адміністративний акт або договір лежать в основі виникнення внутрішніх відносин по представництву — між представником і особою, яку представляють. Зовнішній ефект представництва, тобто здійснення представником дій у відносинах з третіми особами, базується на повноваженнях представника, які повинні бути виражені в об'єктивній формі, доступній сприйняттю зацікавленою особою.
   Представник зобов'язаний діяти в межах наданих йому повноважень. Існування такого обов'язку випливає із змісту ст.63 ЦК України, яка передбачає, що угода, укладена від імені іншої особи особою, не уповноваженою на укладання угоди або з перевищенням повноважень, створює, змінює і припиняє цивільні права і обов'язки

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>