рядним, недобросовісним особам наполягати або, навпаки, відмовлятись від виконання угоди, користуючись показаннями свідків. Письмова форма угод перешкоджає цьому, бо передусім сам письмовий акт свідчить про укладання угоди, а його відсутність — про те, що угоду не укладено.
   ЦК України (ст.44) не дає вичерпного переліку випадків укладання угод у письмовій формі. Замість цього у п.3 ст.44 зазначено, що у письмовій формі повинні укладатися й інші угоди громадян між собою, відносно яких закон вимагає додержання письмової форми. Так, ЦК України (ст.ст.191, 375) передбачає, що договори застави, поруки, позики на суму понад 50 крб. укладаються у письмовій формі.
   Письмові угоди мають бути підписані особами, які Їх укладають. Якщо громадянин внаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписатися, то за його дорученням угоду може підписати інший громадянин. Підпис останнього посвідчується організацією, в якій працює чи навчається громадянин, що укладає угоду, або житлово-експлуатаційною організацією за місцем проживання, або адміністрацією стаціонарного лікувально-профілактичного закладу, де він перебуває на лікуванні, або органом чи посадовою особою, що вправі вчиняти нотаріальні дії.
   У решті випадків угода може бути укладена в усній формі. Зокрема, ст.43 ІіК України передбачає, що усно укладаються угоди, які виконуються під час укладання, якщо інше не встановлено законодавчими актами Української держави. Але й при усній формі угод між організаціями або між організацією і громадянином організація, яка оплатила товари або послу-
   122
  
  
   ги, повинна одержати від другої сторони письмовий документ, що підтверджує одержання грошей і підстави цього.
   Законодавець не лише встановлює форму угод, а й певними правовими засобами стимулює їх дотримання. До

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>