При цьому слово «закон» вживається у широкому розумінні, тобто йдеться про нормативний акт. Всі недійсні угоди, незалежно від особливостей їхнього конкретного виду, об'єднує одна спільна риса — вони суперечать правовим нормам. Виходячи з цього, недійсною має бути визнана угода, яка не відповідає вимогам закону, навіть якщо вона не підпадає під жодну з означених недійсних угод.
   Якщо таку угоду укладено, але не виконано, то суд або арбітраж визнає її недійсною без застосування будь-яких санкцій
   120
  
  
   до сторін, оскільки вони ще не порушили закон. Проте, частіше суди й арбітражні суди визнають недійсними угоди, які вже повністю або частково виконані. У таких випадках визнання угоди недійсною означає, що вона не породжує тих юридичних наслідків, заради досягнення яких її укладено. Тому кожна з сторін зобов'язується повернути другій стороні все одержане за угодою (а при неможливості повернути все одержане у натурі — відшкодувати його вартість у грошах), тобто сторони поновлюються в стані, в якому перебували до укла-дення угоди. Такі наслідки недійсності угоди у науці називаються двосторонньою реституцією (ст.48 ЦК України).
   Це теж загальне правило. Воно застосовується в усіх випадках, коли немає спеціального закону про юридичні наслідки конкретного виду недійсної угоди.
   §4. Форма угод
   Форма волевиявлення — це форма угоди. Загальні правила про форму угод передбачені у ЦК України. Угоди можуть укладатись усно або у письмовій формі (простій чи нотаріальній). Форма угоди обирається за розсудом осіб, які її укладають, за виключенням випадків, коли закон зобов'язує укласти угоду у певній формі. Так, угода купівлі-продажу, застави, дарування будівель (жилого будинку чи його частини), дарування іншого майна на суму понад 500 крб, та валютних цінностей на суму понад 50 крб., договори

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-522 * збірник літератури №2 * >>>далее>>>