ми, присвячену гетьманові Мазепі. Перехід від вертепу до театру (хоч і вуличного) потребував певних змін, і Прокопович їх зробив (радив писати п'єсу на 5 дій по 10 сцен, у кожній сцені не більше трьох осіб тощо).
  Феофан Прокопович писав гарні ліричні поезії ( «Плаче пастушок у тривалу негоду», «Каяття запорожця»), філософські й політичні трактати, сповнені любові до України і патріотичного пафосу («Духовний регламент», «Слово про вдасть і честь царську», «Правда волі монаршої»). У задумах були віршовані п'єси про Богдана Хмельницького, Петра Могилу.
  Останній період життя і творчості Феофана Прокоповича започаткований знайомством з царем Петром І, який приїхав до Києва. Прокоповичу доручено привітати в Софійському соборі царя за законами мистецтва. Феофан Прокопович так майстерно виголосив змістовну епідейктичну промову, що цар помітив його мудрість і здивувався, чому досі він тільки викладач. Феофан Прокопович говорив, звертаючися до царя:
  — Мудрий навчителю наш, муже державний, просвітителю і перетворювачу, ти несеш світло людям, яко Прометей ніс вогонь... І ти простий, близький, як святий...
  Володієш однаково браво мечем і сокирою, державним словом і плугом. Благословенні хай будуть твої мозолі, і твої мислі пророчі, і твоїбудні многотру'дні. І хай святиться ім 'я твоє...
  Вдруге довелося Прокоповичу вітати царя в Софійському соборі в Києві після його перемоги під Полтавою. Тоді він прочитаводу «Епінікон» (гр. «після перемоги»), і цар сказав митрополиту, і що Прокоповичу давно треба бути ректором. І. На посаді ректора Прокопович оновив навчальний план. ГоловЇ; на увага тепер приділялася природознавству, математиці, геометрії, | історії, географії, філософії, класичним мовам, українській мові.
  Прокопович вимагав, щоб кожний викладач і спудей писали вірші | і п'єси українською мовою і

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>