ма освіти, яка склалася на той час в Україні. У школах усіх типів вивчалися грецька і латинська мови (грека і латина), риторика, поетика, драма. Поети працювали вчителями, а вчителі мали самі вміти віршувати, складати драми і потребували цього від учнів. Тому давня українська книжна мова насичена грецькими та латинськими словами й виразами, що несли античну образність.
  У Касіяна Саковича («Вірші на жалосний погреб...»), Мелетія Смотрицького («Тренос...»), Феофана Прокоповича («Похвала Дніпру», «Опис Києва»), Симеона Полоцького, Георгія Кониського, Гната Бузанівського та інших імена грецьких богів, інших міфічних істот підносились як назвисимволи узагальнених моральноетичних понять добра чи зла, краси чи потворності, честі, сили, мужності, справедливості.
  І в період українського бароко, а потім класицизму і за ним романтизму в античному мистецтві вбачали зразок довершеності, а його образи сприймали як алегорії, які можна використати, трансформуючи до духовних потреб сучасного суспільства.
  Грецька міфологія та антична риторика живили творчість багатьох визначних діячів української культури XVII—XVIII ст., особливо тих, хто одержав освіту у КиєвоМогилянській академії, де риторика читалася досить широко і видавалися підручники (наприклад, ^курс риторики «Огаїог МоЬіІеапиз» («Оратор могилянський») Й. КононовичаГорбацького, 1735 р.).
  Дослідник історії освіти в Україні Степан Сірополко писав, що «Риторика була також [поряд з вертепними драмами. —Авт.] улюбленим предметом учнів, бо вона подавала різні готові зразки високомовних речень, порівнянь, сентенцій, прикладів з історії і т. ін. Користуючись тим матеріалом, ритор міг без великих зусиль скласти промову на будьяку визначену тему»'.
  Риторичні надбання КиєвоМогилянської академії XVIII ст. були значними ще до Феофана Прокоповича. Риторика була

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>