їнської мови сприйняв європейські освітні традиції і філософськориторичний культ Слова, що був успадкований українською культурою з античних часів разом із філософією, риторикою, поетикою, біблійною міфологією.
  Мова Сковороди — це мова «українського бароко з її обома полюсами — церковнослов'янщиною української редакції та народною мовою»2, яка підготувала грунт для єдиної літературної мови на народнорозмовній основі.
  Боротьба проти поневолювачів українського народу велася не тільки на полі брані, а й у сфері духовній, де основною зброєю було слово. Словом народ боронив і відстоював свою сутність.
  Сковорода виробив цілу філософію слова. Він його розумів і як «безодню», що може охопити всю різноманітність космосу, і як міру речей, через яку все можна спробувати пізнати, відчути, і як силу реально існуючого. Загадка слова, що була непізнана до нього і залишилася такою й нині, хвилювала Сковороду. Слово не тільки знак світу, а мова — знакова система. Слово має структуру, що нагадує структуру світу. Є матерія у вигляді звуку, є знакове зміщення субстанції, якась назва, є, зрештою, образ, тобто якийсь символічний зміст, що дає змогу алегорично його використовувати, як у байці. Однак є щось невидиме, невловиме, внутрішнє, завдяки чому слово переживає речі, людей, час, простір.
  Літературна спадщина Григорія Сковороди відобразила високий рівень розвитку давньої української літературної мови, що сформувалася на книжних, переважно церковнослов'янських, джерелах. Урочистістю конфесійного стилю, традиційною образністю гомілетики сповнений «Сад божественньїх пвсней, прозябшій из зерн священнаго писанія»:
  Оставь, о дух мой, ескері всі земляний міста!
  Взойди, дух мой, на горьі, гді правда мсивет свята...
  Оставь земньї печали й суетность мірских діл!
  Будь славен во вік, о муже ізбранне,
  Вільности

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>