ляхи професорам і
  книжним ученим.
  Десять літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для
  волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій.
  Доля переслідувала його в житті оскільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду, а віри в Бога у зневіру і песимізм.
  Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із
  здорового джерела життя.
  Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.
  Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко.
  Промова Івана Франка на його ювілейному святі 1898 р.
  Першим моїм словом буде щира подяка всім тим, що устроїли оце нинішнє свято. Поперед усього подяка молодежі, що не щадила на це трудів і заходів; подяка всім тим, що явилися тут нині; подяка товарищам праці і переконань; щира подяка бесідникам, що промовляли з цього місця. Подяка вкінці й моїм противникам. За двадцять п'ять літ моєї праці доля ніколи не скупила мені їх; вони підготовили мене наперед, не дали мені застоюватись на однім місці. Я розумію дуже добре вагу боротьби в розвою і вдячний своїм противникам і щиро поважаю тих, що борються зо мною
  чесним оружжям.
  Коли скину оком по нинішнім зборі, то запитую себе: задля чого зібралася тут така велика і світла громада? Думаю, що не для моєї особи. Я не вважаю себе ані таким великим талантом, ані жодним героєм, ані таким взірцевим характером, щоб моя особа могла загріти всіх до себе. Двадцять і п'ять літ я був тим пекарем, що пече хліб для щоденного вжитку. Я завсіди стояв на тім, що наш народний розвій має бути міцною стіною. Муруючи стіну, муляр кладе в неї не самі тільки гранітові квадрати, але як випаде, то і зробив

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>