ільша. Тибо, Тарасе, вчив нас не людей із сього світу згоняти, не городи й села опановувати: ти вчив нас правди, святої животворящої... От за сюто науку зібралися до тебе усіх язиків люде, як діти до рідного батька; через сю твою науку став ти всім їм рідний, і проводжають тебе на той світ з плачем і жалем великим. Дякуємо богу святому, що живемо не в такий вік, що за слово правди людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібрались ми серед білого дня, серед столиці великої, і всею громадою складаємо йому нашу щиру дяку за його животворне слово.
  і Радуйся ж, Тарасе, що спочив ти не на чужині, бо немає для тебе чу| жини на всій слов'янщині, і не чужі люде тебе ховають, бо всяка добра і І розумна душа тобі рідна. Бажав єси, Тарасе, щоб тебе поховали над ' ДніпромСлавутом: тиж бо його любив, і малював, і голосно прославив. Маємо в бозі надію, що й се твоє бажання виконаємо. Будеш лежати, Тарасе, на рідній Україні, на узбережжі славного Дніпра, ти ж бо його ім'я з своїм ім'ям навіки з'едночив... Ще ж ти нам зоставив один завіт, Тарасе. Ти говорив своїй непорочній музі:
  Ми не лукавили з тобою,
  Ми просто йшли, — у нас нема
  Зерна неправди за собою...
  Великий і святий завіт! Будь же, Тарасе, певен, що ми його соблюдемо і ніколи не звернемо з дороги, що ти нам проложив єси. Коли ж не стане в нас снаги твоїм слідом простувати, коли не можна буде нам, так як ти,
  безтрепетно святую правду глаголати: то лучче ми мовчатимем, — і нехай одні твої великі речі говорять людям вовіки і віки чисту, немішану
  правду.
  Іван Франка Присвята
  Він був сином мужика, і став володарем в царстві духа.
  Він був кріпаком, і став велетнем у царстві людської культури.
  Він був самоуком, і вказав нові, світлі і вільні

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>