Далі він використовує демонстрацію, тобто конкретні факти, які є неспростовними доказами (аргументами): Неправда, буцімто аж
  ксьондзи, чи єзуїти, чи інші внесли розлад між козаків і ляхів, бо ж унії ще зовсім не чуть було, коли на львівськім ринку покотилася козацька голова Івана Підкови, і не против унії піднімався Косинський та не в обороні унії православний гетьман Острозький велів косити голови козачі; не против унії піднімався й Наливайко і не задля релігійних мотивів його мучено й стято у Варшаві.
  Знову — питання всіх питань: А що ж поможе? Ось тут ми входимо на грунт третьої точки Шевченкового посланія, тої його синтези, що має випливати з його тези й антитези. Поет кличе ляха, щоб подав козакові руку з чистим серцем і щоб оба вони Христовим іменем, яким колись була розпочата братовбійча війна, відновили колишній, первісний рай. Поет, мабуть, вірить, що се можливе, що для відновлення того раю треба тільки доброї волі і чистого серця. Поет не міркує, що коли вперед роз 'єднання повстало не через брак доброї волі, а через «неситих ксьондзів та магнатів», то чи й тепер обі сі сили не мають ще деякого впливу? А коли сей вплив ще не зовсім пропав, то, очевидно, що й його рецепт — чисте серце та добра воля — може показатися невідповідним.
  Заключна частина містить висновок, до якого прийшов І. Франко і якого не оминув у свій час і Тарас Шевченко:
  Ситий голодному не брат, — каже справедливо народна приповідка, і для того романтичні поклики до братання в нинішню пору безпредметові, коли українці й ляхи бідні, темні, безрадні в житті та позбавлені навіть смислу самодіяльності. Романтики — а до них в отсьому питанні мусимо зачислити й нашого Тараса, бодай яко автора поезій, писаних під впливом розмов з польськими засланцями в Оренбурзі, — бачили перед собою далеко на обрію осяяні сонцем шпилі

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>