|
нашим пророком і месією але до пристрасно сердитого вислову Куліша про його п 'яну Музу та антикультурне гайдамацтво і до холоднішого та не менше рішучого вислову Драгоманова, що з ідейного погляду для нас, себто для чільної верстви українського народу, Шевченко — еіп иЬепуипаепег Зіапарипк^. А проте можемо сказати сміло, що Шевченкове слово не стратило досі своєї чародійської сили. що його думи не уронили нічого зі свого панування над нашими серцями, а його геній, не притемнений пізнішим розвитком нашої літератури, ясніє в повнім блиску, сам для себе і зворотна точка в історії нашого письменства, і ціла одна її епоха. Навпаки, чим ближче придивляємося йому, чим чуткіше вслухуємося в кожде його слово, тим більше красоти і сили і глибини знаходимо в ньому під прикривкою його незвичайної простоти і натуральності.
Має се до себе кождий правдивий геній так, як і щире золото, що час не покриває його ржею, а тільки наволікає дивною патиною, що додає йому краси й коштовності.
Сорок три роки по смерті, та й ще до того роки, повні таких соціальних, національних та культурних змін, як ті, що ділять початок р. 1861 від початку?. 1904, се вповні досить часу, щоб утворити для письменника те, що називаємо історичною перспективою. Скількито письменників, навіть голосних за життя, за такий протяг часу западають у другу, страшнішу могилу — забуття! Та для Шевченка, можна сказати, подекуди ще не зовсім настала історична перспектива. Питання і справи, порушені ним, закляті в форми віщого слова, ще не перестали ворушити пристрастей та збуджувати ілюзій. Отимто противники й прихильники однаково з жахом оминають такі вислови нашого Кобзаря: одні, щоб не ворушити болючого місця і не договорюватися до лютості; другі, щоб не знайти в них чогось такого, де б довелося справді признати рацію противникові з ущербом для
|