яснозеленого вівса, 1 далі, наче риза рути, темніє просо. І Межи зеленими килимами біліє гречка, 1 наче хто розіслав великі шматки полотна білити на сонці. 1В долині, край лісу, висить синя імла. /І над усім тим розкинулось погідне блакитне небо, 1 лунає в повітрі весела пісня жайворонка. І Віють з поля чудові пахощі од нестиглого зерна і польових квіток (М. Коцюбинський).
  5. Недільним ранком по весняній сівбі, 1 коли підростає і починає хвилювати жито і пшениця, 1 Карній замість до церкви йде в поле. І Для нього й тут повно Бога. І Стань навколішки і молися. І Сонце величне і вічне, 1 сонце поля і села, 1 звелося зза далеких обріїв і підноситься у височінь. І Широкою твердою ходою йде Карній польовою доріжкою поміж пашнями, 1 дивиться на повільні, І ніби котячі, сірозелені хвилювання розлогих піль, 1 слухає невтомні видзвони жартівливих соняшних птахів над собою, 1 сильними мужицькими грудьми вдихає міцне, кришталевопрозоре і пахуче повітря. І Нема тут кінця. І Немає краю. І Вітер теплий і м 'який пливе і топче по ланах, білі хмаринки, 1 ніби лілеї блакитного велетенського ставу, 1 підбарвлені легко сонцем, 1 пливуть і десь там западають за чорну стіну далекого дубового лісу. І І як не йти в таку годину в поле? І Як не любити його? І Скільки тих колосків... І Боже, скільки їх тут!.. І Більше, ніж зір у небі... І І хто дав їм життя? І Он йде Карній з твердим поглядом і шорсткою долонею. І Це він сіяв зерно. І Це він дав йому змогу розумно торкнутися землі, 1 пустити ссавчики у м'якоту великої планети І і виростити у ніжне, чудесне, увінчане колосом стебло. І
  Честь тобі. Корпію! І Сам Бог з тобою нерозлучно тут на полях з вітром, 1 з просторами неба, з сонцем! Сам Бог !.. 11 скільки разів буває, 1 що Карній без ніякої причини стає, 1 знімає новий недільний кашкет і хреститься. І Чого Карній

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>