кладається враження, що ти в гармонії з природою і життям. Володимир Домбровський визначав ритм так: «Ритм — це в першій мірі враження руху; ритмічним називаємо рух, зложений з однородних елементів, що чергуються в правильних відступах часу. Ритмічною одиницею є музичний такт...»'.
  Мова також має свою природну (сказати б національну) ритмічність. Її називають часто ритмомелодикою, бо в ній збігається ритм часу і мелодії. Це добре помітно не тільки у віршовій формі мови, головною ознакою якої і є саме ритм та певний розмір, а й у прозовій формі. Можна сказати, що усна форма мови, її звуковий вияв є завжди ритмічним, тому що звукотворення відбувається на видиху, пропускається вдихання повітря і ця часова затримка формує ритмічність звучання.
  Ритмічність прозового тексту створюється комбінуванням синтаксичних одиниць, яке може породжувати такі структури:
  підмет і присудок як симетрично окремі, але взаємодоповнювальні частини;
  група підмета врівноважується групою присудка;
  якщо одна з них переважує, утворюється нова пропозиційна структура — підрядне речення;
  прості й складні речення;
  складносурядні і складнопідрядні речення;
  сполучникові і безсполучникові речення;
  окремі ритмомелодійні стилістичні фігури — синтаксичний паралелізм та період;
  ритмомелодика фігур (антитез, градацій, інверсій, ампліфікацій, еліпсів) у частинах тексту і в тексті в цілому.
  Ритмічність і мелодику прозового тексту можна простежити на зразках з художніх творів класиків української літератури:
  1. Ось ви виїхали на невисоку гору. І Синім змієм плазує шлях з гори у долину 1 поміж зеленою травою безкрайого степу. І Ясне сонце геть підбилось вгору, 1 розсіває своє золоте марево по зеленій долині. І Ні пером не описати, 1 ні словом не сказати 1 тієї несподіваної краси, 1 якою до вас усміхнулася долина!
  Зелена трава

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>