ч у тім, що глибинним змістом топіків (предметів розмови) у конфесійних текстах є експліцитне (виражене) чи імпліцитне (невиражене) протистояння двох світів: Бога і диявола, світла і ^ темряви, праведності і гріховності, добра і зла, тіла і душі. І відпо
  відно всі теми проповідей висвітлюються через антонімічне зіставлення і протиставлення, контраст і антитезу, ампліфікацію і градацію. Наприклад: Він [Бог] вмирав не за друзів, а за ворогів; Вище благо життя люди бачать у тому, щоб усе було для тіла, тобто щоб тіло було здоровим, ситим, мало чуттєві задоволення, насолоджувалося зовнішніми вигодами. Про душу вони або зовсім не дбають, або задовольняють її потреби настільки, наскільки душа обслуговує тіло. Ці люди змінили встановлений Богом порядок, поставивши душу слугою тіла, а не тіло слугою душі; Свобода все більше обертається на насилля з метою зламати опір сорому, розуму і совісті, розбудити в людині найнегідніші інстинкти, перетворити її на тварину; Він знав, що не золото і не багатство, не блиск вченості та премудрості складають істинний скарб життя, але чистота серця і розуму, цнотливість помислів і тіла.
  Прикладом християнської повчальності може бути послання апостола Павла, яке також нагадує проповідь, насичену афоризмами і тропами та фігурами, що надають посланню емоційнообразного характеру. Це видно на прикладі 13 частини Першого послання апостола Павла до коринтян:
  Гімн про любов. Любов над усе!
  Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, талюбови не маю, — то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий\
  І коли маю дара пророкувати, і знаю всі таємниці й усі знання, і коли маю всю віру, щоб навіть гори переставляти, та любови не маю, — то я ніщо!
  І коли я роздам усі маєтки свої, і коли я віддам своє тіло на спалення, та любови не маю, — то пожитку не матиму жодного!
  Любов

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>