серед людей, терпіння в ім'я духовного спасіння. Різняться вони простором і спрямуванням ілокутивних можливостей: проповідь звернена до мирян, групи людей, спільноти, молитва — до Бога. Проповіді присвячуються певним темам життя духовного і земного, тому в них переважають репрезентативні (відповідальність за істинність висловлювання), директивні (змусити слухача виконати певну дію), комісивні (обов'язок дотримуватися певної лінії поведінки), ілокутивні (мовленнєві) І акти. Молитва — це звернення до Бога, тому в ній переважають | експресиви (психічний стан мовця, щирість, відвертість) та деклаI ративи (запевнення, прохання).
  в Проповіді (або казання) поділяються на літургійні, догматичні, | моральноповчальні. Текст проповіді повинен мати канонічну бу| дову: вступ, в якому викладається зміст (епіграф), витлумачується І сам вступ і оголошується тема проповіді; виклад предмета (це ко
  І' роткий трактат) і закінчення (епілог).
  Основне завдання проповідника — так вплинути на слухачів, і щоб підняти їхні душевні сили на добрі діяння для інших і облагородження себе самого. Досягти цього можна тільки за допомогою майстерного використання мовних засобів, тому такою важливою для проповідника є робота зі словом.
  У проповідях мовні елементи конфесійності мають поєд
  Інуватися з елементами художності та публіцистичності: комунікативний намір, бажаний ефект, комунікативні імплікатури, інтра і трансконцепти, простороволокальний і часовий дейк1 сис, емотивність і спонукальність, експресія, образність, переконання.
  Це відповідно позначається й на стилістиці проповідей, де переважають лексичні (полісемія, синоніми, антоніми, старослов'янізми, перифрази) і синтаксичні стилістеми.
  У стилістиці конфесійного стилю особливе місце займає антонімія (і у фігурах слова — тропах, і у фігурах думки — стилістичних

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>