отові формули не тільки з точки зору їх граматичної впорядкованості. Позиційна стійкість окремих лексем у етикетних формулах умовна (зичимо щастя і щастя зичимо), однак в окремих фразах подібні позиційні зміни неможливі (йдеться про фразеологічні одиниці). Іноді вони просто небажані з огляду на руйнування літературної норми або втрату регіональних особливостей»2.
  У структурі мовного етикету виділяють формули, що «вживаються при зав'язуванні контакту між мовцями — формули звертань і вітань, при підтриманні контакту між мовцями —формули вибачення, прохання, подяки та ін., при припиненні контакту — формули прощання, побажання тощо. Це — власне етикетні мовні формули»3.
  Звертання є необхідним початковим компонентом будьякої промови. Без нього не буває й діалогу.
  Серед формул ввічливості найпершою, безсумнівно, є звертання.
  Звертання — граматично незалежний та інтонаційно відокремлений компонент речення чи більш складного синтаксичного цілого, що позначає особу або предмет, до якого безпосередньо звернена мова того, хто говорить або пише4. Як правило, категоріальним засобом вираження звертання в українській мові є кличний відмінок (вокатив) іменника або будьяка рівнозначна йому словоформа у поєднанні з особливою кличною інтонацією. Звертання буває поширене і непоширене, до його складу може входити прикладка або ціле підрядне речення, що підпорядковується основному компоненту звертання. Як граматично незалежний компонент речення звертання має вільну позицію у ньому, може стояти на початку, всередині і в кінці речення. Якщо звертання вживається як окреме висловлювання, що виражає емоційно забарвлені спонукання до якоїсь дії або почуття радості, докору, осуду тощо, то
  воно становить еквівалент речення або особливий тип речення — вокативне'. Звертання належить до найдавніших риторичних фігур.
  Ще

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>