Ісоїіо — приклеюю) та переважно латинської (кодекс — согіех — книга; декларація — оесіагагіо < < (іесіаго — заявляю, оповіщаю; агент — а§еп& (а§еп1;іх) — діючий; місія — тіввіо — посилка, доручення; конгрес — соп^гекхих — зустріч, збори; імунітет — іттипііах (іттипііагік) — звільнення, свобода; нота — поіа — знак, зауваження; ратифікація — гаїіпсагіо < гаЦіх — затверджений + Гасеге — робити; екзекватура — ех8е^ио^ — виконую; консул — СОП511І; легат — 1е§аїи5 — посол; преференція — ргаеіеге — вважаю за краще; легалізація — 1е§а1І5 — законний; аудієнція — аиаіепііа — слухання; контингент — сопгіп§епк — той, що трапляється; церемонія — саегетопіа — благоговіння, культовий обряд, торжества; коаліція — соаііііо — союз; інтегра' ція — іігіе@га1іо — поповнення; конвенція — сопуеппо — договір, угода; меморандум — тетогагкшт — те, про що слід пам'ятати).
  Формування класичних правил геополітики та дипломатії (а саме Віденський конгрес 1814—1815 рр. та Аахський протокол 1818 р. заклали правила і традиції дипломатичного церемоніалу та протоколу) збіглися з періодом панування у Європі французької мови. Багато дипломатичних термінів, що мають класичну основу, прийшли до нас через посередництво французької мови: акредитація (фр. ассгеаіІіГ< лат. ассгесііііуш — довірчий); глобальний (фр. §1оЬаі < лат. §1оЬих — куля); регламент (фр. ге@1аетеп1 < лат. ге§и1а — правило); комюніке (фр. соттиг^ие < лат. соттипісо — повідомляю); резидент (фр. геаіаепі < лат. гевіоеш — той, що залишається на місці); віза (фр. уіаа < лат. уіяия — побачений); екстрадиція (фр. ехїгасіігіоп < лат. ех — з, поза + Ігааіііо — передача);
  етикет (фр. е^иеПе від флам. аіееісеп — встромляти); альянс (фр. аіііапсе від аіііег— з'єднувати).
  Трапляються у дипломатичних текстах і окремі сталі вирази латинського походження. Деякі з них подаються

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>