міжнародної ввічливості, закріплені Віденською конвенцією про дипломатичні відносини 1961 р.
  Дипломатичний протокол передбачає правила реакцій, дій, учинків, поведінки, проте основну і найбільшу частину його складають моральноетичні правила поводження і мовний етикет в різних ситуаціях дипломатичного спілкування.
  Етичність дипломатичного красномовства виявляється через такі мовні знання й уміння промовця:
  — знання, крім предмета викладу, дипломатичної термінології, яка здебільшого має іншомовне походження;
  — знання мовних формул усіх типів (номінативних, атрибутивних, предикативних, адвербіальних) та умов використання їх відповідно до дипломатичних рангів промовців;
  — володіння дипломатичним мовним етикетом відповідно до умов спілкування, рангів співрозмовників і жанрів дипломатичного дискурсу;
  — володіння мовними засобами ідентичності, тотожності (різними видами синонімії) та опозиційності, контрастивності, альтернативності (різними видами антонімії), яке дає промовцеві можливість уникати прямолінійності суджень, категоричності відповідей (вміння не сказати ні «так», ні «ні»);
  — володіння такими комунікативними якостями мовлення, як логічна послідовність, точність, ясність, стислість, доречність, виразність, образність і національна традиційність.
  Оскільки традиції і правила дипломатичного спілкування виформувалися як результат довготривалого досвіду міждержавної співпраці, то до сфери сучасної української дипломатичної термінології успадкувалося багато слів іншомовного походження. І хоча майже кожному з них є український відповідник у вигляді окремого слова або мовної формули чи описової конструкції, мовний етикет і правила дипломатичного мовлення потребують обов'язкового вживання слів і виразів саме іншомовного походження.
  Наприклад: агреман (фр.) — у міжнародному праві попередня

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>