ухали на нашій землі війну, не рубали супротивників лопатами, не стріляли з гармат у власне законодавство.
  Відкриваючи у 1996 р. пам'ятник княгині Ользі, Драч не шкодував себе і всіх нині сущих великих: «Ми, тимчасові кияни, прийшли до вічної киянки».
  Драч не пнеться на п'єдестал. Його щоденно розривають на шматки:
  скажи там, виступи тут, захисти цих, тут Драч — поет, там Драч — політик. За надвантаженням не завжди уздріти непересічної людини, внут . рішньо зосередженої, поселянському чистої, вразливої, лише сильнішої за нас духом, пройнятої почуттям високого обов'язку.
  Драч спромігся стати оракулом свого часу за будьяких правителів.
  На відкритті пам'ятника Ярославу Мудрому Драч був, як завжди, сам собою, споглядав крізь окуляри, а бачив краще від зрячих, поруч з вищими державними особами почував себе відповідальним лише перед вічністю: «Сьогодні ми освячуємо пам'ятник Ярославу Мудрому, який мудрий тисячу літ. Цей пам'ятник — застереження сьогоденним правителям, які мудрі лише при владі».
  В інших устах, у присутності Президента держави, це виглядало б занадто. Але ж це Драч — у нього все узагальнено, задля спільного добра, заради істини — це віщує совість України: або слухай, або згинь.
  Заведений на Драча компромат давно не діє, йому не заліпити рота, не запроторити за грати, він — людина планети — звітує лише перед Богом,
  власним народом, білими українськими хатами, землею, яка народила його, зростила, яку він ніколи не полишав.
  Драч підсвідоме, а ми, його друзі й однодумці, абсолютно реально відчуваємо його генетичну спорідненість із Тарасом Шевченком. Їхня духовна близькість очевидна. Не полишаю мрії зняти фільм про Кобзаря й Драча водночас, зіставити їх у конверсії. Не задля приниження одного й возвеличення іншого. Лише задля одного: якомога виразніше уявити образ нашого Пророка,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>