ювати й полонити душі», досягали цього промовою «гладкою, стрункою й завершеною». Інші оратори досягали мети «промовою різкою, суворою, грубою, незавершеною й незаокругленою». А між ними — «середній і начебто помірний рід промов», суміжний з обома, «тече єдиним потоком, І нічим не виявляючись, крім легкості й рівномірності: хіба що щось
  вплете, як у вінок, декілька бутонів...»'.
  І Кожний рід промов має свою досить загальну, але окремішну | мету. Такою метою для дорадчих промов є користь чи шкода, для | судових — звинувачення чи виправдання, для похвальних — поI хвала або осуд, поганьблення.
  І Дорадчі промови можна вважати найпоширенішою, щоденною і велемовністю. У таких промовах люди дають іншим поради, пропозиції, оцінки, схиляють до своїх думок, спонукають до певних дій, вчинків або, навпаки, застерігають від небажаних думок, шкідливих дій, негідних вчинків. Це виступи перед колективом, громадою, товариськими зібраннями, друзями, сусідами тощо. | Основне, чим мають керуватися в дорадчих промовах оратоі ри, — це орієнтація слухачів на досягнення користі, добра, блага. | Арістотель вважав, що метою дорадчої промови є користь, добро, і благо. Благом є те, що відповідає вказівкам розуму, до чого прагнемо. Для людини благом є те, на що вказує її розум в кожному окремому випадку. Наявність блага робить людину спокійною і самозадоволеною, «воно є щось самодостатнє».
  Благом є відчуття щастя. Людина відчуває щастя, коли володіє благами. А блага — це і доброчинності душі: щедрість, справедливість, мужність, поміркованість, великодушність, так би мовити, духовні блага і доброчинності тіла: здоров'я, краса, сила, і такі якості, як пам'ять, розум, кмітливість. Ці блага породжують інші блага: славу, пошану, удачу. Саме життя є благом. Оратор має своїм красномовством сприяти йому, відвертаючи

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>