х. Найбільшого розквіту український риторичний ідеал досяг у педагогічній, науковонавчальній і суспільнокультурній діяльності визначних риторів, проповідників, педагогів Київської колегії, а потім КиєвоМогилянської академії (П. Могила, І. Гізель, С. Яворський, Ф. Прокопович, Г. Кониський, М. Козачинський, Г. Калиновський, О. Козачківський, Ф. Кокуйлович, К. Кондратович, О. КононовичГорбацький, 3. Козлович)', Всі вони викладали риторику
  в КиєвоМогилянській академії та колегіумах і семінаріях міст і
  і містечок України (наприклад, Чернігові, Переяславі та ін.), писа
  ; ли підручники з риторики.
  ; У XVII—XV III ст. сформувався український бароковий риторич
  ' ний ідеал з перевагою кордоцентризму, ліроепічності, естетичності, вільнодумства (його риси помітні в українській літературі з часів Київської Русі, епохи І. Вишенського і Г.Сковороди та аж до кінця
  ; XX ст.). Наступні часи додали до риторичного ідеалу свої риси.
  Лінгвіцид української мови, постійні заборони й утиски усіх культурних форм суспільного життя у багатьох українців гасили національну свідомість, а в інших її пробуджували, спонукали до опору, гартували волю, змушували до винахідливості у художній мовотворчості. Український риторичний ідеал стає пристрасним,
  ; вольовим, образним, багатожанровим, бо шукає шляхи свого вираження в умовах заборон. Його формують мовотворчість Івана Котляревського, супліки й оповіді Григорія КвіткиОснов'яненка, поеми й особливо послання Тараса Шевченка, записки Пантелеймона Куліша, публіцистика Михайла Драгоманова, історичні праці і політичні промови Михайла Грушевського, присвяти й промови та поеми Івана Франка, поетична «огненна мова» Лесі Українки, мовні дискусії Івана НечуяЛевицького, Михайла Коцюбинського, Бориса Грінченка, епістолярій Панаса Мирного, журналістика Олени Пчілки і ще творчість

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>