льної думки.
  Основні вимоги до промовців в аспекті риторичного ідеалу можна згрупувати в такі позиції:
  1. Сповідування певного риторичного ідеалу, тих принципів, які визначають обраний ідеал, реалізація ідеалу в риторичній практиці через дотримання певних рис.
  У системі слов'яноукраїнського риторичного ідеалу, що розвинувся на ґрунті античної риторики в епохи (барокову, романтичну, неоромантичну) українського національного відродження, були необхідними такі риси: системність, чіткість, міра, порядок, рівновага, витримка, терпіння, самодисципліна, витривалість, подвижництво.
  В такому риторичному ідеалі переважала гармонійна триєдність:
  а) ідея, думка, задуми, істинність;
  б) моральна спрямованість на добро, етичність, благо, справедливість, гуманність;
  в) краса як гармонія змісту і форми, доцільність і мовна довершеність.
  Цей ідеал започаткувався на грунті візантійськослов'янської християнської філософії, потім підтримувався ідеями ренесансної західноєвропейської духовної культури та реформаційними впливами. Можна вважати, що у XVI ст. в основних рисах визначився український риторичний ідеал (Лаврентій Зизаній, Памво Беринда, Іов Борецький, Іоаникій Галятовський, Герасим Смотрицький, Мелетій Смотрицький та ін.) у контексті загальних реформаційних змін і слов'янського Відродження. У XVII ст. український риторичний ідеал набув рис полемічності, значно зміцнився підтримкою українського козацтва, що збройною силою виступало на захист українських вольностей, земель, християнської віри і рідної мови (Визвольна війна українського народу під проводом Богдана Хмельницького). Це доба українського бароко, наснажена західноєвропейськими ідеями гуманізму, раннього Просвітництва у синтезі з українською ментальністю і суспільноісторичними та культурними процесами на вже роз'єднаних українських землях.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>