|
міливі зорі, в останньому промінні сонця справляє грища мушва, а дивно м 'яке, злоторожеве повітря приймає віддаль бузкові тони і робить простори ще ширшими і ще глибшими, II — Маланка з Гафійкою волочать курною дорогою утому тіла й приємне почуття закінченого дня (М Коцюбинський).
Період предикатний:
Знай, Батьківщина — II це ріка, що серед поля, поза селом, ген попід лісом, тихо плине, це в саді нашому дерева, зілля, квіти, це на ланах пшениця золотокоса, це той, що віє з піль пахучий теплий вітер, це на левадах скошена трава в покосах, це наші всі пісні і молитви щоденні, це рідна мова — скарб, якого ти не згубиш, це небо синє вдень, а серед ночі темне, це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш (Б.1. Антонич).
Період причиновий:
Її [стерню] ще не витіпала негода, не зчорнила бита дощами земля, а тому вона аж світиться, аж сміється, II — і добрий од неї йде дух, хлібний, дух достиглого збіжжя (Є. Гуцало).
Період протиставний:
Нехай ботаніки розв 'язують питання
Про різнобарвний лист у пору опадання,
Про ці розливи фарб, про пишну цю красу, //—
Я в серці з юних літ до скону пронесу
Це листя трепетне на полі голубому,
Ці барви пушкінські, цю урочисту втому,
Це горде золото, що падає у прах,
Ці прожилки тонкі на кленових листах,
На листі дубовім ці лінії різьблені,
Цю суміш смішливу найяскравіших плям,
Цю смерть, увінчану таким живим життям.
(М. Рильський)
Період порівняльний:
Слово — це діамант: то сяє й сміється, то обернеться мутною сльозою, то виблискує яскравогнівно або ласкаво, спокійніше з добротою, то спалахне, мов зірка провідна, яка народжує надії, мрії, сподівання, або веселкою заграє і так бадьоро запалає, неначе вабить, і кличе, і навіть надихає (Г. Косинка).
Період умовний:
Коли в бою спиню свою ходу і на промерзлу землю упаду, мов для обіймів розпростерши руки,
|