міливі зорі, в останньому промінні сонця справляє грища мушва, а дивно м 'яке, злоторожеве повітря приймає віддаль бузкові тони і робить простори ще ширшими і ще глибшими, II — Маланка з Гафійкою волочать курною дорогою утому тіла й приємне почуття закінченого дня (М Коцюбинський).
  Період предикатний:
  Знай, Батьківщина — II це ріка, що серед поля, поза селом, ген попід лісом, тихо плине, це в саді нашому дерева, зілля, квіти, це на ланах пшениця золотокоса, це той, що віє з піль пахучий теплий вітер, це на левадах скошена трава в покосах, це наші всі пісні і молитви щоденні, це рідна мова — скарб, якого ти не згубиш, це небо синє вдень, а серед ночі темне, це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш (Б.1. Антонич).
  Період причиновий:
  Її [стерню] ще не витіпала негода, не зчорнила бита дощами земля, а тому вона аж світиться, аж сміється, II — і добрий од неї йде дух, хлібний, дух достиглого збіжжя (Є. Гуцало).
  Період протиставний:
  Нехай ботаніки розв 'язують питання
  Про різнобарвний лист у пору опадання,
  Про ці розливи фарб, про пишну цю красу, //—
  Я в серці з юних літ до скону пронесу
  Це листя трепетне на полі голубому,
  Ці барви пушкінські, цю урочисту втому,
  Це горде золото, що падає у прах,
  Ці прожилки тонкі на кленових листах,
  На листі дубовім ці лінії різьблені,
  Цю суміш смішливу найяскравіших плям,
  Цю смерть, увінчану таким живим життям.
  (М. Рильський)
  Період порівняльний:
  Слово — це діамант: то сяє й сміється, то обернеться мутною сльозою, то виблискує яскравогнівно або ласкаво, спокійніше з добротою, то спалахне, мов зірка провідна, яка народжує надії, мрії, сподівання, або веселкою заграє і так бадьоро запалає, неначе вабить, і кличе, і навіть надихає (Г. Косинка).
  Період умовний:
  Коли в бою спиню свою ходу і на промерзлу землю упаду, мов для обіймів розпростерши руки,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>