ав так: «Гіпербола є результат нібито деякого оп'яніння почуттям, яке заважає бачити речі в їхніх справжніх розмірах. Тому вона рідко, лише у виняткових випадках, зустрічається у людей тверезої й спокійної спостережливості. Якщо згадане почуття не може захопити слухача, то гіпербола стає звичайною брехнею»'.
  Гіпербола як перебільшення ознаки тісно пов'язана з метафорою. Таку гіперболу називають метафоричною гіперболою. Кожна образна метафора має у собі якусь долю гіперболи, бо вже сам факт метафоризації якоїсь ознаки виділяє її і збільшує на тлі неактуалізованих ознак. Наприклад: Які тут не прокочувались орди! Яка пройшла по землях цих біда! Мечем і кров 'ю писані кросворди ніхто уже повік не розгада (Л. Костенко); О семигори горя, цвинтар велій; Я—магма магми, голос болю болю (В. Стус).
  Мейозис (від гр. теіохіз — зменшення) — протилежна гіперболі фігура, суть якої полягає у применшенні ознак предмета з тим, щоб підкреслити його нікчемність.
  В усному мовленні це такі стійкі вирази, як ні гроша, ні копійки; нікуди не годиться; нікому не треба; на макове зерня тощо.
  Літота (від гр. Іііоіех — простота) — різновид мейозису, зумисне применшення якоїсь ознаки шляхом повного чи часткового її заперечення. Літота є виразом погляду на третю істоту між іншими і зневаги до неї (О. Потебня). Наприклад:
  У цій же річці чаплі по коліно;
  Йому аби за скелю зачепитись, що аж за комір сиплються зірки;
  Але ж яке ревіння безнастанне! Це описать—зламається перо (Л. Костенко).
  Парцеляція
  Парцеляція (від фр. рагсеїіе — частка) — прийом стилістичного синтаксису, що полягає в розчленуванні цілісної змістовосинтаксичної структури на інтонаційно й пунктуаційне ізольовані комунікативні частини — окремі речення. В результаті членування одного речення, переважно складного або досить поширеного, виникає дві частини,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>