пу, як пилину? Чом вас лихо не приспало, як свою дитину?.. (Т. Шевченко).
  Персоніфікація конкретизує образ, уявно робить його доступним для сприймання кількома аналізаторами: візуальним, акустичним, дактильним тощо. Елементи персоніфікації є в епітетах на зразок: глупа ніч, німий докір, сумна дорога, кучеряві хмари. Наприклад: Плачуть голі дерева, плачуть солом 'яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли усміхнеться (М. Коцюбинський).
  Алегорія
  Алегорія (гр. а11е§огіа — інше говорю, іносказання, інакомовлення) — різновид образного називання. Алегорія використовується тільки в художній мові і є зрозумілою лише в цілому тексті на відміну від метафори і персоніфікації. Яскравими зразками алегоричних текстів є байки, притчі, а також загадки та прислів'я, приказки. Наприклад: Слово — золотий ключ; Слово — срібло, мовчання — золото.
  Алегорію, або «злиття кількох метафор», можна назвати великою метафорою. Тема твору розгортається як розвиток метафоричного образу, все зображення має переносне значення: персонажі, їх дії, місце, час тощо. Все це виражається системою мовних засобів, яка включає в себе всі інші тропи і фігурні побудови. Тому алегорію можна розглядати як складну і повну метафору. Олександр Потебня зазначав, що алегорія подає в окремих означеннях загальне'. Очевидно тому алегоричні твори, написані про певне явище в якийсь конкретний час, живуть віки, тому що оцінки й узагальнення авторів переносяться читачами вже на іншу епоху і є актуальними в ній. Власне, алегоричні образи актуальні завжди: коникстрибунець, лисицяжалібниця, ведмежий суд, вовк та ягня та ін. Потреба в езопівській мові вічна.
  В основі алегорії лежить порівняння смислу й образу. Образ несе певний закріплений за ним смисл. Алегоріями можна вважати ліричні вірші «Каменярі» Івана Франка та «Досвітні огні»

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>