ористовується. Обидва види антономазії характеризуються виразною експресією, широко вживаються у публіцистичному, науковопопулярному мовленні, у фольклорі, в усній розмові, в художніх творах піднесено романтичного або принижено сатиричне характеру. Наприклад:
  У чистім полі, в полі на роздоллі, де колосочки проти сонця жмуряться, Вернигора, Вернивода й Вернидуб—три велетні—зібралися та й журяться (Л. Костенко).
  Персоніфікація
  Персоніфікація (лат. регхопа — особа + іасеге — робити), уособлення, або прозопопея, — різновид метафори, в якому ознаки істоти переносяться на неістот (предмети, явища, поняття, тварини), тому персоніфікацію ще називають одухотворенням, уособленням. Є підстави думати, що персоніфікація належить до найдавніших метафоричних явищ мови, вона відображала анімістичний погляд людей на природу, при якому весь світ населявся духами: говорив, сміявся, плакав, тужив. Тому уособлення вважається найвиразнішою ознакою фольклору, зокрема казок, легенд, народних оповідок, загадок: Зелена дібровонько, чого рано зашуміла7 «Ой як же мені не шуміти? Через мене татари йдуть, шабельками бранців тнуть, ведуть волиночку, молодую україночку (Нар. балада);
  В хустках всміхаються личка жоржин, в смушках сховались коралі шипшин (О. Олесь); Чистенькі віконця сміються до сонця (М. Підгірянка); Важким холодним сном за хатою спала земля (М. Коцюбинський); Пішов козак світ за очі; Грає синє море, грає серце козацькеє, а думка говорить: «Куди ти йдеш не спитавшись? На кого покинув батька, неньку старенькую, молоду дівчину?)).
  Особливу художню силу мають персоніфіковані звертання:
  Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш. Збуди його, заграй ти з ним, спитай синє море. Воно знає, де мій милий. Думи мої, думи мої, лихо мені з вами! Нащо стали на папері сумними рядами?.. Чом вас вітер не розвіяв в

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>