я шляхом нанизування підрядних речень одне на одне. В результаті весь зміст тексту можна вмістити в « одному складнопідрядному реченні з послідовною підрядністю.
  Такі фігури використовують в епічних текстах для створення ефек; ту розлогості, широкого простору думки або в ігрових, дотепно » зв'язуючи весь текст в одному підрядному сполучному слові або
  якомусь іншому.
  ; Наприклад: До колоса, до царколоса Данило мав незмінний тре• пет душі, чекав із ним зустрічі ще тоді, /коли він лише вгадувався 'і в зеленому весняному сповитку, любувався, /як на його подівочо' му ніжних віях тихо бриніли цвіт і роса, радів, /коли він набирався сили й у тиховійній задумі схиляв голову (М. Стельмах).
  Антономазія
  Антономазія (гр. апіопотааіа — перейменування) — різновид синекдохи, який формується в результаті переносу імені — перейменування. Це перейменування означає, що замість назви певної особи вживається назва такої її ознаки, риси, властивості, дії, речі, завдяки якій цю особу не можна сплутати з іншими. Наприклад: Автор «Кобзаря» писав: Се той Первий, що розпинав нашу Україну, а Вторая доконала вдовусиротину. Блискоче ніч перлиною Растреллі [Андріївська церква в Києві, роботи Растреллі], з гори збігає Боричів узвіз... (Л. Костенко). Є два види антономазії:
  1. Використання широко відомих власних імен персонажів у ролі загальних: закоханих називають Ромео і Джульєтта, залицяльника — Дон Жуан, ревнивого — Отелло, скупого — Плюшкін, пустого мрійника — Манілов, слухняного трудівника — Іван.
  2. Вживання загальних назв у ролі прізвищ або імен літературних персонажів. На такі приклади багата українська література:
  Пузир, Калита, Часник, Галушка, Марко, Безсмертний, Тарас Трясило.
  Антономазія вимагає попередніх фонових знань, тобто знань про ознаки і властивості того, чиє ім'я або назва використовується.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>