и йдемо? Однак автор, не чекаючи відповіді, вважає за потрібне поставити запитання, щоб підкреслити незвичайність ситуації, трагізм або комізм її, звернути на неї увагу співрозмовників.
  | Слід зауважити, що фігура риторичного запитання не є такою [ простою, як здається на перший погляд. Хоча відповідь усім відома, але автор може ставити провокаційні запитання, тому що в нього є на це запитання зовсім інша відповідь (всі думають так, а насправді все інакше). В такий спосіб створюється стилістичний ефект оманливого очікування. Тому Є. В. Клюєв вважає, що риторичне запитання, як і риторичний оклик та риторичне звертання, — це фігури, що грунтуються на критерії щирості'. Наприклад: Житечкожитечко, хто ж тебе косити буде? Пішли твої косарі на війну, і тільки зза обріїв страшний косар смерті дає знати про себе; О пам 'ять і смуток землі, чи минулися ви? Чи минулись? Бо й тепер од печалі сивіє жито... (М. Стельмах).
  Вглядаюсь в осінні стерні —
  Куди ти біжиш, дорого?
  І як ти озивешся — з такої німоти?
  (В.Стус)
  Душе моя обпалена, І як ти ще жива?
  (Л. Костенко)
  Риторичне звертання
  Риторичне звертання — це також фігура античної риторики, яка виявляє не тільки власне звертання, а й реакцію, ставлення мовця до ситуації спілкування, предмета, ідей мовця тощо, тобто ця фігура також тримається на «принципі щирості». Саме в риторичних звертаннях предметом звернення буває, як правило, не конкретна особа, а якісь речі, уявлення, поняття, глобальні субстанції тощо.
  Земле рідна! Мозок мій світліє... (В. Симоненко)
  Верни до мене, пам 'яте моя!
  Народе мій, коли тобі проститься крик передсмертний і тяжка сльоза розстріляних, замучених, забитих по соловках, сибірах, магаданах?
  (В. Стус)
  Добрий ранок, моя одинокосте! (Л. Костенко)
  Риторичний оклик
  Риторичний оклик — це фігура, що виражає захоплення,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>