). Паронімічна атракція може формуватися на фольклорній ; семантичній паралелі: Та забіліли сніги, забіліли білі, ще й дібровонька... Та заболіло тіло бурлацькеє біле, ще й головонька (Нар. пісня). Наприклад, в українській культурній традиції білий колір викликає приємні асоціації і ніби притягує до себе різні дистрибути: білі руки, біле личко, біла хата, білий лебідь, білий цвіт на калині; плаче тепер білим цвітом мамина вишня в саду (Д. Луценко) тощо.
  На зв'язках і перенесенні називань — білий сніг [сивина] на скронях — зболіла душа — посивіла голова — побіліла голова — ви, никла асоціативноузагальнена поетична формула білий біль', ...боі лем збілілим (О. Олесь); Лечу над білим болем бєздоріж... (Л. Ко. стенко); Білого болю, як білого терну (І. Драч); Прив 'язана за коси І до сосни біліє, наче біль, за біль біліша (В. Стус).
  Риторичне запитання
  Це дуже давня риторична фігура, відома ще з часів античної риторики. За лексикограматичним вираженням вона не відрізняється від звичайного запитання. Специфіка риторичного запитання полягає в тому, що воно не потребує відповіді на відміну від звичайного. Наприклад: Золоте Відродження змалювало людству мадонн. А хто змалював наших босоногих мадонн із сапкою в руках чи серпом на плечі та дитям біля перс, що знали не шовки, а лише нерівне шорстке полотно? І чи зрозуміють це ті, що вже не знатимуть полотна і полиневого смутку давнини? (М. Стельмах);
  Душа полів, ти пам 'ятаєш стерні? Оцю печаль, покинутість оцю? (Л. Костенко).
  Риторичне запитання не потребує відповіді у двох випадках. Перший — найпоширеніший, тому що відповідь і так усім слуха| чам відома, треба тільки актуалізувати її для сприймання слуха| чем. Другий випадок: риторичним запитанням є таке, на яке ніхто не знає відповіді або її й зовсім не існує, на зразок: Хто винен? Що робити? Куди

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>