, як правило, ігровими, тренувальними. В реальних мовних ситуаціях тези аргументуються в одному напрямку — істинності або неістинності.
  
  Аргумент
  
  Аргумент (у перекладі з латинської доказ) — це наступне положення (мовні висловлювання чи текст), яке стосується тези й обґрунтовує її чи переконливо доводить істинність тези. Аргументи бувають прямі (безпосередні) і непрямі (опосередковані), в ролі яких можуть виступати аксіоми, точки зору та думки авторитетних людей.
  Розрізняють два типи аргументації: логічну й аналогійну.
  Основою логічної аргументації є силогістика (гр. 5у11о§і$икоз — і дедуктивний), започаткована ще в логіці Арістотеля. В античній риториці силогізми (дедуктивні умовисновки) уявлялись як єдність двох суджень з проміжним: якщо А є В, а В є С, то А є С; А є меншим терміном і суб'єктом, С є більшим терміном і предикатом, В є середнім терміном і залишається за межами висновку.
  Розрізняють чотири фігури силогізму залежно від положення середнього терміна для того, щоб гарантувати коректну побудову умовисновку:
  АєВАєВАєСАєВ
  ВєССєВАєВСєА
  умовисновок АєС С є А СєВ СєВ.
  Відношення між термінами у силогізмах можуть бути таких типів:
  Будьякий... є... (загальностверджувальне судження).
  Ні один... не є (загальнозаперечне судження).
  Деякий... є (частково стверджувальне судження).
  Ніякий... не є (частково заперечне судження).
  Кожна з фігур може вживатися в чотирьох видах, отже, можна побудувати 64 комбінації суджень, з яких, як пишуть ритори (Є. Клюєв), лише 19 гарантують коректні висновкидокази.
  Наприклад: Молоді є веселими.
  Студенти є молодими.
  Висновок: Студенти є веселими і т. ін.
  Проте реально в промовах і дискусіях силогізм не завжди розгортається, його посилання випускаються, і доказ ніби сам собою розуміється.
  Такі усічені судження Арістотель називав ентимемами.

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>