гументація
  
  У риториці все підпорядковане мистецтву переконання. На етапі інвенції— це підбір матеріалу, в диспозиції— його розташування, в елокуції—добір мовних засобів і способів їх подачі, в мнеморії — запам'ятовування найважливішого, в акції—характер мовної поведінки і паралінгвістичних прийомів (виголошення, міміка, кінесика, жести). Це підтвердження (сопйгтагіо) і спростування (гегйіагіо) певних положень.
  Проте основним етапом і змістом переконання є аргументація як логічна частина диспозиції.
  Аргументація в широкому вжитку означає майстерний добір переконливих доказів і як результат— мистецтво дискусії. В основі аргументації лежить складна логічна операція, що є ланцюжком або комбінацією суджень як елементів доказу: теза (гр. ІЬеаіз), аргумент (лат. аг§итеп1ит), демонстрація (лат. аетопайаііо).
  
  Теза
  
  Теза (у перекладі з грецької положення) потребує доказу, а часто і додаткового розгортання.
  Теоретично кожна теза ніби має право на докази її істинності чи неістинності. Проте практично більшість тез приймаються без доказів як очевидно істинні для оперативної пам'яті. Спільні фонові знання формують «енциклопедичне середовище» (Є. Клюєв), з якого кожний учасник мовного спілкування в разі потреби шукає і добирає потрібні аргументи.
  Теза створює базу для наступних міркувань. Вона може бути дуже стислою, але глибоко змістовною чи полемічне загостреною, або й просто примітивною. В античній риториці вимагалось від ораторів вміння аргументувати будьяку тезу. Арістотель вважав, що треба вміти розвивати і аргументувати тезу в обидві протилежні (позитивну і негативну) сторони і під різними кутами зору, наприклад, шукати істинність і неістинність, корисність і некорисність, доцільність і недоцільність. Такі зумисне дискусійні ситуації у напрямках як «за» (рго), так і «проти» (сопїга) були,

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>