подій і сторонність особи автора. Сам текст приведе слухача до закономірного висновку.
  Однак такий комфортний виклад предмета діє на слухачів настільки заспокійливо, що вони втрачають інтерес, внутрішньо «засинають». І оратор вже не може розраховувати на співпрацю з аудиторією, а отже, і на досягнення комунікативної мети.
  Коли з'являється загроза втратити слухачів, то краще обрати другу модель викладу.
  Друга модель викладу потребує від промовця мистецтва групування фактів не за послідовністю їх виникнення, а за сутністю, а це означає, що треба володіти мистецтвом групування фактів, аналізу їх. Ця модель, на противагу «ав ОУО», мала назву «іп тесііав гез» («в середину речей»). Різне комбінування, перестановка частин викладу стимулюють інтерес слухачів до повідомлюваного. Тут не можна пливти за течією подій, треба самому уважно стежити за промовцем, визначати, запам'ятовувати, оцінювати авторський мовний виклад, маневри думки, створювати атмосферу мовної взаємодії.
  Для другої моделі викладу характерним є поняття «інтриги» (фр. іпп^ие, від лат. іпігісаге — заплутувати) та «фабули» (від лат. ГаЬиІа — байка, переказ) як штучних побудов тексту для стимулювання інтересу слухача.
  Прямому сюжетному тексту першої моделі викладу протистоїть фабульноінтригуючий текст другої моделі викладу. У фабульноінтригуючому тексті попередня й наступна події можуть мінятися місцями, щось пропускатися, членуватися на епізоди або, навпаки, об'єднуватися, розвиватися в обох напрямках — до фіналу і до початку. Текст може починатися з висновку, конфлікту, якоїсь незначної деталі.
  Друга модель викладу потребує від автора більшої підготовки і досконалішої техніки для того, щоб вчасно представити слухачам оптимальну кількість матеріалу (не більше і не менше, ніж потрібно), а також викликати зацікавлення представленим:

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>