як красномовство. Цицерон писав, що він вчився правил прикрашання стилю, в яких сказано, що «висловлюватися ми повинні, поперше, чистою й правильною латиною, подруге, ясно й виразно, потретє, гарно, почетверте, доречно, тобто відповідно до гідності змісту»'. Пізніше це одержало умовну назву мовного закону.
  Дотримання мовного закону означає ретельну роботу над створенням дієвої словесної форми промови. Такої форми власного мовлення можна досягти, знаючи комунікативні функції мови та працюючи над культурою мовлення. Культура мовлення зростає по висхідній лінії від орфографічнопунктуаційної грамотності (правильності) до стилістичної виразності, стильової доцільності, далі до комунікативної оптимальності і художньої майстерності. Основними ознаками комунікативне якісного мовлення є його правильність, логічність, доцільність, точність, виразність, ясність, етичність, естетичність.
  Правильність мовлення в лінгвістичному розумінні означає добре володіння орфоепічними, орфографічними, граматичними, стилістичними нормами сучасної літературної мови. Правильність у риторичному розумінні тлумачиться значно ширше. Крім лінгвістичної правильності вона містить насамперед правильне, не перекручене розуміння понять, термінів, якими передаються ці поняття, доречне вживання їх, зв'язок думок і понять у єдину теорію, ясність викладу. Правильним є запитання, яке спонукає до думки і пошуку істини. Правильною є відповідь, в основі якої істинні знання (наукові, об'єктивні, достовірні).
  Правильність досягається ґрунтовним вивченням мови у школі, виконанням вправ і щоденним вправлянням (тренінгом) у гарному мовленні, виробленим чуттям мови (М. В. Гоголь називав його «мовним вухом»), вмінням і звичкою користуватися граматиками, правописом, словниками і мовними довідниками.
  Правильність завжди вважалася обов'язковою

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>