то у промові оратор повинен вселяти надію і впевненість, посилаючись на приклади з історії і досвіду, а промова має бути смілива і радісна (з красивими фігурами, іронією, жартами, вигуками).
  Радість може бути тріумфуюча (переможна) і ніжна. Радість неможлива без захоплення, отже, треба шукати яскраві тропи, звучні фігури, неординарні приклади, зразки, щоб викликати у слухачів це почуття. Якщо треба стримати радість, то бажано показати, що предмет розмови і почуття радості від нього скороминущі. Для цього знадобляться вагомі слова, переконливі сентенції, сумні приклади, поважний тон.
  Радість тамується смутком. Смуток буває ніжний і німий. Ніжний смуток потребує ласкавих слів, частих синтагм, ніжних вигуків, персоніфікацій, багатозначності і недомовленості. Німий смуток потребує важких слів, мало тропів і фігур, простоти.
  Смуток можна погасити втіхою. Проте це складне завдання для оратора і потребує великого вміння філософствувати про життя і смерть, гріх і покаяння тощо.
  Для того щоб викликати страх, оратор повинен уміти збільшувати нещастя, а щоб погасити страх — уміти його зменшувати. Для цього треба вдало використовувати зітхання, вигуки, сумнів, розмірковування. Очевидно, Ф. Прокопович вважав, що здатність і вміння викликати емоції й почуття залежать від уміння оратора користуватися засобами сміхової культури, тому що у цьому ж розділі помістив матеріал про дотепи і жарти.
  Риторика сміхової культури розроблялася ще в античній риторичній науці, частково в Арістотеля, ґрунтовніше — в риторичних трактатах Цицерона і в працях Квінтіліана: як зробити промову веселою, доступною, легкою? Як висміяти приязно, іронічно, образливо, сердито? Як висміяти, не ставши самому смішним, тощо. Сучасні вислови «солоний жарт», «сальний анекдот» (брудний,
  » грубий) походять, очевидно, ще від Цицеронового

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>