|
байдужість, неувагу.
Шкільний стиль характеризується дотриманням усіх вимог шкільної риторики. Він може сприйматися як вада в устах досвідченого, майстерного оратора, від якого чекають оригінального, авторського стилю.
Хлоп 'ячий стиль — це недоречне, без потреби використання привабливих засобів з метою похизуватися.
Емоційний.стиль (парентирс) як ваду сприймають тоді, коли він стосується незначних, не вартих таких емоцій тем.
Насправді ж емоціям і почуттям та способам збудження їх у слухачів Ф. Прокопович надавав великого значення і розробив цю тему у п'ятій книзі своєї праці «Риторика», використавши досвід Платона та Арістотеля і розвинувши своє бачення цієї проблеми. Він поділив усі емоції і почуття на ті, що пов'язані з прагненням людини до чогось, і ті, що пов'язані з уникненням чогось. До перших належать приємні: любов, бажання, надія, втіха, радість, задоволення, впевненість, тривога, занепокоєння; до других — неприємні: ненависть, страх, гнів, обурення, розпач, смуток, сором, співчуття.
Описуючи природу кожного з почуттів, наскільки дозволяла тогочасна наука про людину, Ф.Прокопович міркував, як ці почуття та емоції може оратор викликати і як може їх стримати, погамувати.
Як і в античній риториці, в риторичній системі Ф. Прокоповича основне місце серед почуттів відведено любові, бо вона є призвідницею багатьох інших почуттів. Щоб викликати це почуття у слухачів, оратор повинен віднайти причини любові і висвітлити їх (розкрити гідності і чесноти). Проте може бути й така любов, що її треба загасити (неблагочестива), стримати, якщо вона надмірна і може перейти у протилежну якість, шкідливу любов повернути на корисну. Така увага Ф. Прокоповича до почуття любові підсилювалася його християнським гуманізмом, закликами до ораторів служити Батьківщині і релігії.
Коли справа ризикована,
|