страктності, на інший логічний рівень. Внаслідок цього формується відносно нове, більш конкретне правило поведінки, яке відноситься до конституційної норми так, як конкретне відноситься до загального.
  
  Закони, що приймаються з метою конкретизації конституційних прав і свобод не можуть обмежувати останні у їх змісті, а мають перебувати у повній відповідності зі змістом конституційних прав та свобод, методологічними принципами та цілями, відповідати міжнародноправовим стандартам та інтересам суверенної України як держави правової і демократичної.
  Застосування та дія конкретного закону є одночасно застосуванням (реалізацією) тієї конституційної норми, для реалізації якої прийнято цей закон. Тому порушення політичних, соціальних або економічних прав, закріплених у конкретному законі, є одночасно порушенням того конституційного права, яке ним конкретизоване. Людина і кожний громадянин мають бути впевнені у тому, що будьяка конституційна норма, яка гарантує його права та свободи, діє безпосередньо і прямо, а конкретні закони сприймаються ним лише як додаткові засоби реалізації конституційної норми.
  Принципово важливою в цьому відношенні є ст. 58 Конституції, згідно з якою закони та інші нормативноправові акти не мають зворотньої дії в часі, окрім випадків, коли вони пом’якшують або скасовують відповідальність особи. Ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення. Це означає, що нові закони не мають обмежувати права людини та громадянина, погіршувати її становище.
  Визначаючи місце та роль ряду інститутів демократії, прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, Конституція передбачає прийняття законів, у яких мають бути закріплені порядок та підстави здійснення прав і свобод людини у конкретних галузях громадських відносин.
  Деякі

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-61 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>