й обов’язок правопорушника зазнати (понести) позбавлення певних благ, цінностей, які йому належать (позбавлення волі або обмеження у правах, позбавлення прав на майно шляхом його конфіскації, стягнення штрафів та ін.). Тобто це форма впливу на порушників, реакція держави на порушення правових норм, прав та свобод людини.
  Правові обмеження як елемент (наслідок) юридичної відповідальності можна розглядати і як самостійний та ефективний засіб правового забезпечення прав і свобод людини і громадянина. Адже шляхом застосування спеціальних нормативноправових обмежень створюються умови, які спонукають конкретних осіб до неухильного виконання конституційних обов’язків. Крім того, виконання юридичних обов’язків може забезпечуватись шляхом заохочення, матеріального стимулювання тощо.
  Як бачимо, юридичні гарантії складаються з різноманітних правових та організаційних механізмів (процедур), завдяки яким забезпечується соціальноправова захищеність особи, прав та свобод людини і громадянина.
  Норми та положення Конституції про основні права, свободи та обов’язки людини і громадянина з моменту вступу її в законну силу являють собою норми прямої дії як безпосередньо діюче право вищої юридичної сили. На практичну реалізацію всіх цих та інших конституційних приписів і має бути спрямована діяльність державних органів та політичних організацій.
  Переважна більшість конституційних норм про основні права та свободи людини і громадянина діють через систему галузевого законодавства, через закони, прийняті на основі Конституції. При цьому детальна нормативна конкретизація законодавства не є, за загальним правилом, показником або результатом недосконалості законів, а являє собою об’єктивно притаманну правовому регулюванню якість. Під час конкретизації права відбувається перехід конституційної норми на менший

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-61 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>