ці права за своєю суттю є мірою духовності особи, яку гарантує їй держава з урахуванням умов життя і діяльності особи, суспільства і держави.
  За своїм змістом культурні (духовні) права і свободи людини і громадянина — це суб’єктивні права особи в культурній (духовній, ідеологічній) сфері. Вони являють собою межі можливого, дозволеного для особи, межі, грані або образ її поведінки чи діяльності у цій сфері. За Конституцією безпосередньо до культурних (духовних) прав і свобод відносяться насамперед такі права і свободи, як право на освіту (ст. 53), свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості (ст. 54), право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності (ст. 54), а також право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст. 34), право на інформацію, тобто право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб (ст. 34), право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35) тощо. Безпосередньо ці права і свободи закріплені в Конституції серед громадянських чи політичних прав і свобод, хоча за своїм змістом вони є переважно культурними (духовними) правами і свободами.
  Що ж являє собою кожне з названих культурних (духовних) прав і свобод?
  Так, право на освіту охоплює собою право (права) практично на всі основні види освіти. Зокрема, в Конституції зазначається, що держава забезпечує доступність і безплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійнотехнічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійнотехнічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання. Гарантіями права на освіту є, зокрема, обов’язковість загальної середньої освіти; надання державних стипендій та пільг

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-61 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>