, і в теорії конституційного права немає єдиного, уніфікованого підходу до визначення цих понять та їх класифікації,
  Одні автори стверджують, що основні права людини — це певні можливості людини, які необхідні для її існування та розвитку в конкретноісторичних умовах і які об’єктивно визначаються досягнутим рівнем розвитку людства (економічним, духовним, соціальним) і мають бути рівними для всіх людей. При цьому права як певні можливості ототожнюються з поняттям «свободи», хоч вживання останнього терміну визнається недоцільним2.
  Інші вважають, що такі норми встановлені Законом та гарантовані державою і надають громадянину певні юридичні можливості для набуття матеріальних, соціальних та духовних благ. Такими благами можуть бути праця, освіта, відпочинок, матеріальне забезпечення у старості, при інвалідності тощо3.
  Треті не розрізняють окремо поняття «права людини» та «права громадянина» і визначають лише останнє, розуміючи під правами громадянина забезпечені законом та владою можливості користуватися свободою вибору та дії, участі у створенні сприятливих умов життя, привласнення соціальних благ та цінностей4. Найчастіше у юридичній літературі права громадянина визначаються як міра та вид можливої поведінки, встановлені й захищені державою.
  Можна погодитись з П. М. Рабіновичем та Б. В. Щетиніним, що свободи це ті ж права (тому їх часто ототожнюють між собою). Однак свободи мають свою специфікуй. Свобода — це конкретне соціальне становище людини або людей у їх взаємовідносинах з державою. Це образ можливої та дозволеної поведінки людини у суспільстві. Як і права людини, свободи — це соціальне благо суспільства, головний показник демократизму суспільства і держави, зокрема правової держави і громадянського суспільства.
  За основними компонентами права людини та права громадянина, на

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-61 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>