ідстави та причини обмеження свободи людини в конкретному випадку. Перехід до судового порядку здійснення арешту і тримання під вартою — це суттєвий крок до утвердження права на свободу та особисту недоторканність людини, це крок до ліквідації тих недоліків, що були обумовлені конкуренцією різнопланових функцій прокуратури, коли прагнення будьякою ціною розкрити злочин «брало гору» над функцією по захисту прав і свобод громадян.
  У Конституції також зазначається, що у разі нагальної необхідності запобігти злочинові чи його перепинити уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обгрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. Слід зазначити, що це положення сформульовано не досить вдало. Нагальна необхідність запобігти злочинові чи його перепинити обумовлює головним чином правомірність застосування сили проти особи, що робить замах на злочин або діє злочинно, тобто обумовлює «зняття» з неї за цих обставин особистої недоторканності, а не позбавлення її волі. В свою чергу, метою запобіжного заходу у вигляді тимчасового тримання особи під вартою є: забезпечення умов для здійснення перевірки даних, що свідчать про причетність особи до скоєння злочину; перешкодження особі ухилитися від розслідування; недо
  
  пушення знищення нею слідів злочину; недопущення здійснення нею незаконного впливу на потерпілих та свідків і т. ін. Тобто ч. З ст. 29 Конституції, на нашу думку, не досить вірно відображає зміст тимчасового обмеження права особи на свободу, за обставин підозри її у скоєнні злочину, що має бути враховано при подальшому удосконаленні законодавства в цій сфері. В розвиток вищезазначеного слід підкреслити, що у ряді випадків абсолютно виправданим є допущення і адміністративного затримання особи

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-61 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>