еправдивих відомостей про особу (ст. 7, 440, 440і та інші Цивільного кодексу). Але ці правові засоби мають постійно удосконалюватися і поповнюватися новими положеннями.
  Найголовнішим компонентом повноцінного життя людини є свобода. Лише в її умовах людина повною мірою може задовольнити власні потреби і інтереси, може ставити перед собою найрізноманітніші цілі і намагатися їх досягти, може розвивати і реалізовувати у різних напрямках свої здібності тощо. Але людина живе в суспільстві в оточенні не тільки гармонії, а і суперечностей та конфліктів. Тому важливо, щоб її свобода була надійно підкріплена гарантіями захищенності від зовнішнього неправомірного втручання.
  Фактично право на свободу і право на особисту недоторканість — це два окремих права людини, що мають самостійні сфери регулювання і механізми реалізації. Але вони настільки тісно доповнюють одне одне, що і в конституційній практиці і в міжнародноправових документах досить часто закріплюються в єдиній правовій формулі. Наслідуючи цій традиції, Конституція теж об’єднала їх в одному положенні, проголосивши, що кожна людина має право на свободу та особисту недоторканність (ст. 29).
  Юридична природа цього права грунтується на розумінні, що кожна людина народжується вільною, що вона має право вільно обирати для себе характер і спосіб спілкування з зовнішнім для неї світом, з будьякими людьми та природою, що вона має право за власним розумінням будувати той світ, який її безпосередньо оточує, світ близьких для неї думок, почуттів, людей та речей, що людина вправі без обмежень та примусу здійснювати на свій розсуд будьякі дії, узгоджені з вимогами закону, що вона вправі вимагати від інших людей та держави поважного ставлення до неї та невтручання в її справи і життєві обставини.
  Право людини на свободу та особисту недоторканність

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-61 * збірник літератури №16 * >>>далее>>>