тества свого, зачав новую жизнь, жизнь свободи і долі; а ми ж на тоє переболіли найтяжчую в Європі неволю, аби і надалі віддихати тяжким віддихом скону, мов під тягарем могили?
За діло ж, братця, за діло! А тим ділом єсть: розсвіт на галичій землі, розсвіт на тім темнім участку Русі! Воскресеніє народної жизні! Воскресеніє животного ядра зпід гробової могили!..
Найдорожчим маєтком народу єсть язик єго, він єсть душею, він єсть ядром єго жизні. Ткнешся бесіди, тикаєшся єго жизні, хватаєш му за серце і сповняєш убійство не єдиного чоловіка, але мільйонів. Нинішняя борба сербів і хорватів за бесіду розпочалась. О, не подаваймо ж руки до борби і в нашім краю! Слов'янщина аж занадто велика, аби помістити в ширінях своїх голос жизні 15 мільйонів народу. Залишивши бесіду нашу, учинимо святокрадство найсвятіших прав чоловічества, обдирство народного престолу Русі, а може, і цілої слов'янщини.
Хто ж бо в слов'янщині не знає тої мови святої Русі, тої бесіди серця, того наповидного ласкання, которим мати першеє дитя своєї милості любує, тої красивої пісеньки, якую ластівка під стріхою щебече, хто не знає барви цвіту і воні тої літорослі золотобережної України? На слов'янськім виросла вона серці і всякими цвітами приоздобила ю красавая мати. Всякії чувства душі і ума появи приодіває вона золотими точками. Аж хочем налюбоватися її принадами милості, пійдім до основ'яненкової Марусі, аж желаем надивитися ненаглядним її барв красотам, вержмо око на єго всхід сонця; аж хочем узброїтися в кріпость, послухаймо громкого Шевченка, аж розвеселитися і попустувати — возьмім Котляревського; аж напослідок статечного образу хочем, прочитаймо єдин тілько короткий уступ з «Перекинчика» під назвою «Бандурист», через незабвенного нашого Шашкевича написаний; а сли бисмо не пожаловали потрудитися до пісней народу, до тої |