о думати над нею. Українська історія густо заселена особистостями. Іменними, а частіше — безіменними, без яких вона б ніколи не відбулася. Серед цих особистостей є все. Є постаті зрозумілі й однозначні, як Святослав, Богун, Наливайко, Мазепа, Стус, Чорновіл. Є загадково роздвоєні, розчахнуті, як Роксолана, Богдан Хмельницький, Гоголь, Хвильовий, зрештою — Кравчук. Є світлі, наче народжені з німбом, як Ярослав Мудрий чи Данило Галицький. Є сірі й невиразні, як Юрась Хмельницький. Є й не козаки, а лише політичні козачки, котрі прислуговували сильнішим, як брати Кирило та Григорій Розумовські, Голобородько, Підгорний, Щербицький, Івашко. Були й такі, які всю свою душу, долю і життя поклали на вівтар української волі, готові були навіть смертю своєю підтвердити те, що Україна не вмерла, — як Калнишевський, Тарас Шевченко, Франко, Грушевський, Петлюра, Бандера, Шухевич, Світличний...
  Я шукаю прикладу українця — цинічного і свідомого ката власного народу — і не знаходжу. Повторюю — свідомого, цілеспрямованого ката. Хіба що безіменні яничари з українських полків у турецькому війську. Бо навіть виконавці найбільшої трагедії останнього століття — винищення всього світу української нації в роки сталінщини — навіть серед них, які стояли «на перших номерах» (Якір, Косіор, Постишев, Каганович), немає українців. Я нічого не прикрашаю, я й сам вражений цим фактом.
  Одначе чи не найвищому злеті нашого національного духу, здається, лише за єдину історичну мить до завершення формування й утвердження сильної, об'єднаної, амбітної держави Україна, з демократичним укладом життя, з миролюбним, домашнім характером — Доля відступилася від нас. За що саме — я не маю відповіді, я ще думаю над нею. Однак фатальна помилка Богдана у Переяславі — це вже наслідок, це — розплата. Багато хто буде не згоден зі мною, списуючи

<<<назад<<< * перейти на стр. 1-419 * збірник літератури №14 * >>>далее>>>