|
почали свою біографію з будівництва храмів на київських пагорбах, одбиваючи набіги диких орд на нашу плодючу землю. Ми трималися свого дому, і наші вороги думали, що ми просто неповороткі і ледачкуваті. Незахищені з усіх сторін світу, щомиті чекаючи нападу, тупотіння кінських копит і ґелґоту ординців, ми тягнулися до науки, маючи за культ не лише силу, а й розум і житейську мудрість. Дочка Ярослава Мудрого Ганна, ставши жоною французького короля, вчила його грамоти, а знаменита бібліотека Ярослава Мудрого була першою бібліотекою у світі. Ми дали людству неповторну архітектуру, дали дивовижні пісні, вишивання, взірці першої дипломатії і першої демократії. Княжа жона, княгиня Ольга, правила нами не гірше Святослава. Більшість важливих для держави питань вирішувало народне віче. Козацька військова рада «турнула» з посади не одного поганенького гетьмана, якщо він замахувався на монархічне правління. І це — задовго до всіх, розхвалених нині, європейських демократій, у двері яких ми лякливо стукаємо сьогодні: а мо', відчинять?
Та ми не дали взірців тортур навіть у найжорстокіші і нелюдські часи історії. Навіть шибениця і паля — не наші винаходи. А гільйотина і кулемет — тим більше. Не забуваймо про це, українці. Ми натомість дали світові «Руську правду» як еталон майбутніх законів, а наш гетьман Пилип Орлик напише першу в світі конституцію, задовго до польської і французької, не кажучи вже про американську. Порох забуття і втрата державності надовго поховають ці факти за гіпертрофованою й перебільшеною величчю «старшого брата», але це ж наша, українська, історія, ми повинні підняти її з непам'яті. Ніхто, крім нас самих, цього не зробить. Бо нікому крім нас це непотрібно.
Ми формувалися як осідлий, домашній і неагресивний народ, ми рідко ходили по чуже, вміючи обстоювати своє, кревне. Тому об наш
|